yadocent: (1993)
Американский империализм. История геополитического рейдерства. Часть 1. Украина
Часть 1. Украина. 1948 год. «Аэродинамик»: первая диверсионная операция ЦРУ. Тень Гитлера.

4
Партизаны Украины

Сухие формулировки первой диверсионной операции ЦРУ гласят: Операция «Аэродинамик» – одна из ряда секретных операций ЦРУ против СССР, проводимых в сотрудничестве со спецслужбами Великобритании, Италии и ФРГ. Для выполнения операции привлекались лица, ранее сотрудничавшие с нацистской Германией. Была начата в 1948 году под кодовым названием CARTEL, основным партнёром при проведении была выбрана ОУН(б), основным контактным лицом был первый руководитель СБ ОУН(б) Микола Лебедь.

Известный автор истории ЦРУ Тим Вейнер пишет об этих событиях и о Миколе Лебеде:

Виснер за месяц разработал боевые планы на последующее пятилетие. Он намеревался создать многонациональный конгломерат СМИ для пропаганды. Он хотел вести экономическую войну против Советов с помощью фальшивой валюты и манипулирования рынками. Он потратил миллионы на попытки склонить чашу весов на свою сторону. Ему хотелось завербовать целые легионы изгнанников – русских, албанцев, украинцев, поляков, венгров, чехов, румын – для формирования групп вооруженного сопротивления, способных проникнуть через железный занавес. По мнению Виснера, в Германии насчитывалось около 700 тысяч русских, так или иначе брошенных на произвол судьбы, которые могли бы вступить в такие организации. Тысячу из них он хотел преобразовать в политические ударные группы. Но в итоге нашел всего семнадцать человек…

Слово «Соловей» представляло собой кодовое наименование украинского отряда сопротивления, которому Форрестол поручил вести секретную войну против Сталина. Среди его лидеров были нацистские пособники, убившие во время Второй мировой войны тысячи людей…

Read more... )

yadocent: (1993)


Фонд "Историческая память" обнародовал очень интересный доклад о борьбе КГБ против заграничных бандеровцев в 1970-80-е годы.

ОПЕРАЦИЯ "КАСКАД": КГБ ПРОТИВ ЗАКОРДОННЫХ ЧАСТЕЙ ОУН

Публикуемый документ представляет собой рассекреченный отчет 5 управления КГБ СССР о контрразведывательной операции "Каскад", реализовывавшейся в 1973 - 1983 гг. и направленной на пресечение подрывной деятельности Закордонных частей ОУН. Документ находится на хранении в Особом архиве Литвы (Ф. K-1. Оп. 46. Д. 173. Л. 185-200). Кстати, в тексте поминается некий эмиссар ОУН Д.Фарион. Знакомая фамилия?



Read more... )
Прим. "Соловей" - М.Е.Кухтяк
yadocent: (1993)
[livejournal.com profile] varjag_2007 не раз писала, что отдав приказ о ликвидации Бандеры, Хрущев сделал услугу как украинским националистам, так и их амеркианским кураторам.Живой Бандера - с репутацией замаранного кровью украинцев, евреев и поляков коллаборациониста, мелочный, неспособный договариваться, сексуальный маньяк, коррупционер мешал всем. Мертвый Бандера - стал знаменем.

Все родимые пятна, которые сегодня ярко проявляются в деятельности хунты - бесчеловечность, эгоизм, коррупция, неспособность к коллективной деятельности - из прошлого.

Напомню, что предлогом для "почетного ареста" Стефана Бандеры немцами стало согласно свидетельству Штольце на Нюрнбергском процессе, то обстоятельство, что Бандера еще «в 1940 г., получив от абвера большую сумму денег для финансирования оуновского подполья и организации разведывательной деятельности против Советского Союза, пытался их присвоить и перевел в один из швейцарских банков» (Нюрнбергский процесс. Сборник документов, М., 1952, с. 96—101), т.е. воровство Бандерой денег, выделенных немцами на борьбу с СССР и диверсии (стоит добавить, что на самом деле Бандеру и Стецько и арестовали и посадили под замок за то, что они начали "мочить" более полезных для немцев на Большой Украине образованных мельниковцев, а не за какое-то там провозглашение правительства во Львове :))
Т.е. арестовали бандеровцев по приказу шефа РСХА за то, что бандеровцы просто начали убивать агентуру РСХА как своих политических противников. При этом Канарис, чтобы не нервировать Гейдриха, просто тупо сдал своих "украинских" друзей РСХА. Примечательно, что в этом списке нет гауптмана Шухевича).

Откопала я в мемуарах одного из основателей ОУН Зиновия Кныша и  упоминания о торговле оуновцами спорыньей со словаками. Только она, оказывается, и была товаром, обеспечивавшим "героям" стабильное поступление средств. А раз так, то остается лишь полностью присоединиться к выводам, сделанным уважаемым svetlako. Ибо и в самом деле, если на что-то есть спрос, это что-то начинает насаждаться и культивироваться искусственно. А от спорыньи, если уж поля ею заражены всерьез, избавиться совсем не просто, особенно, если така задача не ставится в принципе. То есть, получается, что резня - та самая, с пилами, топорами и лобзиками - случилась не где-нибудь, а в местах, за несколько лет до того зараженных мощнейшим галлюциногеном, регулярный контакт с которым довольно быстро расстраивает психику, провоцируя синдром немотивированной агрессии, а затем и деструкцию личности.  И коль скоро так, то выходит, что почти беспрецедентный кошмар Волынской резни обусловлен не только этнической неприязнью и "идейной" ненавистью, но еще и (а возможно, и главным образом) медикаментозными нюансами. Остается лишь прямо процитировать уважаемого svetlako: "Ай да ОУНовцы... Воспитать под себя одурманенное население - одурманенное в ПРЯМОМ смысле слова! До этого кажется больше никто не доходил", полностью признавая его правоту насчет того, что "рядовые исполнители такого "выращивания и сбора ЛСД" явно толком не понимали, ЧТО они делают". На вопрос же, "А вот понимали ли руководители ОУН - ЧТО они творят?", ответ, по-моему, единственен и однозначен: если сперва и не понимали, то поняли очень быстро, как только от словаков (или тех, кому перепродавали словаки) закапали живые деньги. Так оно бывает всегда и везде, и в этом смысле отроги Карпат едва ли чем-то лучше балканских ущелий, афганских нагорий или колумбийской сельвы. И самое любопытное, други, то, что, коль скоро это так, а это, судя по всему именно так, Советская власть, пять послевоенных лет вылущивая из схронов затаившихся "героев", сама, возможно, того не сознавая, оказывала Европе великую и по сей день неоцененную услугу, избавляя Старый Континент от первого в европейской истории наркокартеля...

Погорел на фальшивых долларах и на торговле наркотиками Стефан Бандера и на службе американцам. Почитайте об этом свидетельства его ближайшего помощника Мирона Матвиейко.

Сегодня выкладываю документ, опубликованный Электронным архивом освободительного движения:
"Заявление украинских националистов с протестом против действий Бандеры Степана от 1954"



Read more... )
yadocent: (1993)
Многим украинцам сейчас невозможно доказать преступный характер деятельности ОУН-УПА на Украине, в Прибалтике, Белоруссии...
Если украинцы не верят фактам на русском, вот подшивка материалов ЦРУ, указывающих на сотрудничество С.Бандеры и Ко с фашистами, а затем с ЦРУ
по ссылке 300 страниц документов -- и, конечно, они никого ни в чем не убедят -- так же как и лейтмотив этих документов: Stepan Bandera, the Ukranian fascist and professional spy  (according to his German appeliation "Consul II") -- Степан Бандера, украинский фашист и профессиональный шпион (немецкая кличка "Консул-2")





Read more... )

yadocent: (1993)

Подробно т.н. "Провокация Зенона" описана в книге: Igor Hałagida, Prowokacja „Zenona”. Geneza, przebieg i skutki operacji MBP o kryptonimie „C-1” przeciwko banderowskiej frakcji OUN i wywiadowi brytyjskiemu (1950-1954), Warszawa 2005.

"Зенон" - настоящее имя - Леон Лапинский (1913-1990(?), также агент "Богуслав", "Богуныч".

До сентября 1947 г. Леон Лапинский был референтом СБ III округа ОУН.

По профессии - учитель математики. С ОУН начал сотрудничать, вероятно, в 1939. Игорь Галагида сообщает, что "ему приписывают" сотрудничество с немецкими оккупационными властями и даже ликвидацию с помощью гестапо львовской сети Гвардии Людовой, польской антифашисткой организации. (Hałagida, с.67-69). Однако доказательств этому нет.

Весной 1945 украинская сеть ОУН была разделена на два "надрайона": Лиман и Левада. Лапинский становится референтом СБ надрайона Лиман. (Hałagida, c.69-70). В его функции входила проверка лояльности членов организации и наказание разоблаченных провокаторов. Сам Лапинский признавался, что утвердил 10 смертных приговоров, 5 из них - членам организации. Установлено, что с июня 1945 по сентябрь 1947 подконтрольные ему структуры на территории III округа ОУН привели в исполнение, по меньшей мере, 50 смертных приговоров.

27 июня 1948 на территории Чехословакии в составе группы из 5 подпольщиков при попытке бегства на Запад Лапинский был арестован. Из Чехословакии арестованных отправили в Варшаву. В Варшаве четверо попутчиков Лапинского были казнены. (Hałagida, с. 73) Сам Лапинский избежал этой участи.

Остается вопросом, когда Лапинский начал сотрудничество с МБП (Министерством безопасности Польши). Есть подозрения, что он контактировал с коммунистическими группировками в Польше до 1939. Поэтому нельзя исключать, что арест группы перебежчиков в Чехословакии - это результат его предательства. Но установлено, что 5 октября 1948 Лапинский подписал обязательство о сотрудничестве с МБП. Помимо прочего, Лапинский обязался разоблачать и выдавать всех известных ему членов ОУН-УПА: "Все порученные мне задания... обязуюсь лояльно и добросовестно выполнять, а также соблюдать секретность". Следует отметить, что в своей работе Лапинский безупречно соблюдал взятые на себя обязательства.

Уже в первые дни "сотрудничества" по наводке Лапинского МБП арестовало 15 человек, и благодаря этим арестам была получена информация о 117 членах организации: 60 - в разных зонах оккупации Германии, 6 - в СССР, 33 - в Польше и 18 - в странах Западной Европы.

О сотрудничестве Лапинского с органами МГБ СССР до сих пор почти ничего не было известно. Установлено, что Лапинский выдал всех известных ему подпольщиков в Галиции и на Волыни. Галагида допускает, что Лапинский был известен МГБ под именем "Богуныч" ("Bohunycz") и знал несколько высокопоставленных функционеров МГБ.

На основании Документа можно утверждать, что МГБ СССР было в курсе всех деталей операции с Зеноном. Это говорит о высоком уровне кооперации спецслужб СССР и ПНР. Можно допустить с большой степенью вероятности, что в этой операции польским службам безопасности, которые в конце 40-х все еще находились на этапе становления, была отведена подчиненная роль.

Read more... )
yadocent: (1993)

Юзер Олег Бутенко наконец-то расшифровал и обнародовал записки своего деда-чекиста.

На этом сайте опубликован уникальный исторический документ: дневниковые записи полковника КГБ СССР, почетного сотрудника госбезопасности, Бутенко Бориса Петровича (1911-1989).
Почему документ уникальный? Нам неизвестны случаи, когда сотрудники органов государственной безопасности СССР вели дневниковые записи, связанные со служебными обязанностями. Существует обширная мемуарная литература. Широко известны, например, воспоминания П.А. Судоплатова, генерал-лейтенанта МВД СССР. Но они были написаны им спустя 40 лет после завершения карьеры в органах государственной безопасности. Здесь же мы имеем дело с документом, который, в основном, был написан во время проведения контрразведывательной спецоперации на территории Польши.


Фотография Б.П. Бутенко, сделанная в рабочем кабинете в Вене, в июле 1946 г.

Read more... )
yadocent: (1993)
[livejournal.com profile] labas считает, что миф о Бандере никогда бы не возник (или как минимум, не достиг бы нынешних гомерических масштабов), если бы не советская операция по устранению Бандеры.
Как нам сообщает Е.Жирнов, 14.05.1959 секретарь ЦК КПСС А.И.Кириченко выступил на всесоюзном совещании работников КГБ и в частности сказал:
"Надо активно разоблачать Бандеру, Мельника, Поремского, Окуловича и многих других. Кто такой Бандера? Он был агентом гитлеровской разведки, потом английской, итальянской и ряда других, ведет развратный образ жизни, жадный к деньгам. Вы же, чекисты, все это знаете и понимаете, как можно скомпрометировать того же Бандеру".

Судя по последующим событиям, кто-то из слушателей не вполне представлял себе значение слова "скомпрометировать", а переспросить постеснялся.
Если же поинтересоваться самой историей ОУН по состоянию на тот же май 1959 г, то мы, натурально, "оглядываясь, видим лишь руины". Авторитет, который Бандера завоевал себе и ОУН(б) актом провозглашения Украинского Государства 30.06.1941 и последующей отсидкой в Заксенхаузене, постепенно улетучивался, не в последнюю очередь, из-за непростого характера Проводника. Организация дробилась и разваливалась, даже бывшие ближайшие соратники ссорились с Бандерой. Mожно вспомнить, к примеру, скандал с Я.Стецько по поводу финансирования АБН.
Еще дальше пошел о.Иван Гриньох, тот самый, который 30.06.1941 вo Львове в форме священника вермахта приветствовал собравшихся от имени "Украинского Легиона С. Бандеры", а после войны устанавливал от имени ОУН контакты с американскими спецслужбами. Он в марте 1956 написал форменный донос об "антиамериканской деятельности" Бандеры (см.ниже).
Поэтому Бандера, принявший мученическую смерть, оказался для украинских националистов куда полезнее, чем живой и неудобный "вождь движения". Так, советская операция по устранению врага оказалась в исторической перспективе самострелом.
Под катом - донос Гриньоха с сопровождающими документами. У меня, к сожалению, сейчас не так много времени, поэтому даю только оригиналы. Если кто-то захочет перевести (увы, качество копий оставляет желать), дайте линк, я дополню запись (разумеется, со ссылкой на переводчика).
Используемые криптонимы:
KUBARK - ЦРУ
ODENVY - ФБР
PBPRIME - США
AECASSOWARY 3 - Гриньох
AECAVATINA 1 - Бандера
Read more... )

Моя расшифровка

Кілька завваг відносно характеру і дії організації.

1.      В загальній опінії організація СБ належить до типу організацій скрайньо націоналістичних й антидемократичних. У внутрішній побудові спирається на засадах, відомих цього роду організаціям, як зберігання провідницької системи, плекання культу провідника, сліпої виконності наказів, нетолерантність до іншої думки і тп.

2.      На зовні організація виявляє тоталітарні тенденції, що таке виразне:

а/ в нетолерантності до іншої думки,

б/ прямування до опановування всього життя неморальними засобами наклепів, ненависти а навіть погроз та терору,

в/ в розумінні влади в державному устрої, як влади одної партії, а слід за тим однієї людини «провідника».

3.      В своїй діяльності організація виявилась неморальною, при чому ні моральні закони ні цивільні позитивні закони не мають для неї значення. На цьому відтинку відомі такі речі, про які загально говориться, як:

а/ терор, застосовуваний членами організації головно т.зв. служби безпеки відносно людей інших політичних переконань та людей безпартійних, які відмовлялись бути сліпим знаряддям політики партії С.Б. – табори.

б/ цькування, лайки, брехні на сторінках преси,

в/ слідження людей, погрози відплат,

г/ крадіж людей, як напр. останній випадок з Борисом,

д/ крадіж і ліквідація людей, є відомі акти про табори Міттенвальд, Корнберг – неясна справа Петрова.

е/ побої людей, які навіть були предметом окремих процесів напр. процес Гулая, при чому організація показалась настільки неморальною, що навіть не допустила до того, щоб люди – підсудні могли покликатись на те, що діяли з доручення організаційних чинників, тобто не дала моральної опори своїм власним людям в їхній обороні, через що поставила власних людей в ролю звичайних бандитів.

є/ не пошанування тайни переписки між людьми, викраджування листів та почтової таємниці,

ж/ заклики до бойкоту преси, насильне нищення за інструкціями від провідника, розсиланими по всьому світі. Погрози та застосування терору супроти людей, які поширювали чи читали іншу пресу.

з/ крадіж чужого майна, як це стало відомим в випадку Української Трибуни, згл. напад і крадіжка в касі на Фраймані-Зброжик, Гайоха.

е/ фалшування грошей, випадок з арештованими на границі в 49 р. – 50 р.

4.      На окрему увагу заслуговує т.зв. Служба безпеки, яка діє при організації.

а/ загальне враження про неї, це те, що вона – хоч будьто би мала займатися боротьбою проти большевицької агентури, веде неперебірчиву боротьбу проти інших політичних угрупувань та окремих людей,.

б/ (НРЗБ)

в/ створюється тому враження, що сама Служба безпеки є інфільтрована большевиками і співпрацює з ними, переводячи акції, потрібні большевикам. Доказом цього, це спроба служби безпеки (НРЗБ) організації Бандери (НРЗБ), щоб вирвати їм деякі таємниці. Поширювання цих таємниць в різних формах, чим зроблено прислугу большевикам – справи Листка, Горака, Гуцула. Поширювання сплетень про людей, будьто би вони (НРЗБ).

Пізніша акція представити В.Охримовича большевицьким агентом. /Слідження, випитування людей, виготовлювання звітів про нього і розсилання тих вісток по різних країнах.

/ опубліковування невідомих документів в пресі з ціллю (НРЗБ) та довести ці документи до відома большевикам – відомий документ про т.зв. становище америк. Уряду.

5.      Дивним виглядає зорганізування в США підпільної організації, що сліпо діє за інструкціями С.Банд. звідси. Зорганізування такої служби бойцями затягалися туди навіть американські громадяни. Саме існування (НРЗБ) американськими законами. Крім цього ця підпільна організація вносить такі чужі американській ментальності елементи вияву її дії, що її треба потрактувати як шкідливу.

Голосні є факти бешкетів на зборах чи вічах. Факти, де застосовується брехню, лайку, погрози. Недопускання до вислову іншої думки, (НРЗБ) є керовані С.Бандерою звідси. Це протизаконно, а крім цього це порушення америк. гостинності та шкідливе надушиття свободи, що її США гарантують своїм громадянам.

При всіх тих акціях організація Бандери части спирається на політично незрілому елементі, а ще частіше – на елементах політично підозрілих. Ширення ненависті, замішання, розсварення творить грунт для большевицької пропаганди та ворожої акції.

Коли б хотів на підставі вияву давати оцінку організації, важко було б її відрізнити (НРЗБ) організацій большевицького типу.

6.      На окрему увагу заслуговує пресова політика організації – Шлях перемоги, Українська думка /Лондон/, Українець Час /Париж/, Визвольна політика, Вісник ООЧСУ /Ню Йорк/, Гомін України /Торонто/. Тут не йдеться про критику в політичному розумінні, але, в загальному треба сказати, що весь час шириться ненависть до США, пятнується їх ворогами поневолених народів, поширюється брехня, провокації, мобілізується протиамериканську опінію в еміграційному суспільстві.

Выделенное синим выглядит как репортаж из сегодняшнего Киева, хотя документ написан в 1956 году.
yadocent: (1993)

На днях прошла в СМИ информация, что 26.01.2014 в Нью-Йорке в возрасте 95 лет умер последний член провода ОУН Евген Стахив. Краткую его биографию см. http://yadocent.livejournal.com/5485.html

А по случаю я, покопавшись в своем бездонном архиве, вытаскиваю для всеобщего ознакомления нижеследующую статью. В Инете ее нигде нет, а зря.

Валентин Цуркан

«А якщо без маски?»

Так уже ведеться, що мета, поставлена перед людиною чи обрана нею самою, неодмінно визначає і слова її і вчинки. Тому, як би хтось не намагався приховувати свої наміри за благопристойними словесами, все одно про слова судять по ділах, а про діла – по їх результатах. Можливо, це взагалі характерно для людського суспільства, але здається, що саме тепер, в час загострення соціальних протиріч і політичної поляризації, особливо надокучливими стали «перманентні активісти». Їм до всього є діло, і все вони хочуть вивідати, і всюди мусять побувати, відповідно до оказії напнувши квазіполітичну лічину.

Скажімо, у мало чим примітного американця Євгена Стахова в різний час були такі маски-посади, як голова нью-йоркського Українського народного дому, «двійкар» з ОУН-з (за кордоном), заступник голови Української головної

Read more... )

yadocent: (1993)

Ровно 25 лет назад, 14 сентября 1988 года в Голубом зале Жовтневого Дворца культуры Киева открылась шумная пресс-конференция, вызвавшая большой резонанс в европейских СМИ. Перед корреспондентами выступили «многолетние руководители бандеровского подполья на Украине»: львовский врач Святослав Игнатьевич Панчишин и киевский журналист Юрий Александрович Иванченко, которые поведали миру о том, как на протяжении почти двух десятков лет дурачили закордонные националистические центры, изображая «бурную антисоветскую деятельность». Их выступления прокомментировали полковник КГБ УССР К.К.Высоцкий и майор МВД Польской Народной Республики А.Минькович. Материалы пресс-конференции вышли тогда во многих отечественных и зарубежных изданиях, вызвав шоковую реакцию главарей закордонной эмигрантщины из ОУН-р. Личности И.Дмытрива, В.Олеськива, Я.Стецька и др. были засвечены в очень невыгодном ракурсе.


С.Панчишин и председатель КГБ УССР Н.Голушко

А началось все еще в конце 1960-х годов, когда польский украинец, инженер Томаш Билинский (уроженец Львова и родственник небезызвестного Р.Шухевича) в ходе своих многочисленных служебных загранкомандировок попал в поле зрения бандеровской «Службы Безпеки Закордонных Частей ОУН». В 1967 на контакт с ним вышли эсбист Захарчук, а затем один из руководителей «теренового провода ОУН Великої Британії», бывший эсэсман из Дивизии «Галичина» Илько Дмытрив. Во исполнение решений 4 «Великого Збора» ОУН (1968), остатки заграничной бандеровщины решили активизировать свою работу. Так умер законопослушный польский гражданин и появился завербованный агент ЗЧ ОУН «Адам», он же «Евген», он же «Стефан». В ходе неоднократных встреч с главарями ОУН Степаном Ленкавским (1972), Ярославом и Ганной-Евгенией Стецько (тогда она так называлась) Билинский бодро рапортовал им о встречах и контактах с сыном Р.Шухевича Юрком, львовскими диссидентами Калинцами и о разворачивании своей нелегальной сетки в Польше, за что и получал соответствующее вознаграждение: определенные денежные суммы, «Золотой крест ОУН», «Серебряную медаль имени С.Бандеры», а также титулы «проводника ОУН в Польше», «заместителя главного проводника ЗЧ ОУН» и «члена руководящего ядра Центрального провода ОУН». Ах, не знала вся эта компания, что в оперативном деле «Центр» МВД ПНР первый документ про активного «Адама» был датирован еще 2.06.1967.

Read more... )
yadocent: (Default)

Документальное продолжение этой истории (http://yadocent.livejournal.com/50648.html) от нового френда [info]oleg_butenko

Мой дед, Бутенко Борис Петрович, полковник КГБ, почетный сотрудник Госбезопасности, скончался в 1989г., оставив мне в наследство свой архив.

Подпись с обратной стороны фотографии: «Вена, июнь 1946г.»

Архив представляет собой несколько тетрадок, исписанных неразборчивым мелким почерком. На первой странице одной из тетрадок написано: «Бутенко Б.П. 7.II.52г. Варшава». Что обозначает эта дата непонятно, поскольку первая запись в тетрадке датирована 15.05.51г.; последняя запись – 2.XI.64г. (сообщение о смерти Андрея Мельника в Люксембурге). 

В основном описывается деятельность ОУН УПА в Европе в послевоенный период, но есть несколько записей о работе абвера в Западной Украине во время войны, о деятельности ОУН в предвоенный период и т.п. Примерно 50% записей посвящены какой-то спецоперации с участием агента Зенона (иногда Зенко), который после войны встречается с оуновцами в различных городах Европы: Вроцлаве, Варшаве, Гданьске, Вене, Мюнхене и т.д.

Стилистически – это сухой «документальный дневник»; повествование ведется от третьего лица. 

Сразу скажу, что каких-то сенсационных записей нет, во всяком случае, я не нашел. Описаний кровавых зверств, чинимых оуновцами или чекистами, тоже нет. Часто упоминаются имена Коновальца, Мельника, Альфреда Бизанца, несколько раз упомянут Степан Бандера.

Я стою перед дилеммой – стоит ли это публиковать?  С какой целью дед вел и столько лет хранил эти записи, я не знаю.

Вот, например, о чем он пишет:

Заверб.(ован) в кач. агента майором CIC Рочестером (неразб.) Павел в октябре 1951 в Мюнхене, и до мая 1952 обучался там в школе амер шпионов на Фридгофштр. 28. В его обучении принимал участие некий оуновец Писарчук Роман.

Павел свое участие в ОУН отрицает, явл. морально разлож. типом, в группу Вильхи (?) был включен якобы накануне выброски. К берегам Польши гр.(уппа) переброшена 23.V. на амер. быстрох. морском судне, вышедшем из Ганновера. Выброску организовал лично Рочестер.

Якобы от Рочестера Павел получил задание доставить (неразб.) на Укр(аину) развединструкции и возвратиться в Мюнхен с обратной почтой подполья.

На Укр.(аине) Павлу был дан м/ пункт на высоте (?) 315 в лесу близ с. Юшковцы, Ходоровского р-на (у развилки на дороге и большого дуба) Пароль – Чи ще є тут хати, які були край лісу. Отзыв – Ті хати перенесені на другий бік лісу.

2-й пункт – самый крайний дом на зап. окраине с. Шкля Гуза (?) близ г. Бучач. Пароль – Чи я у вас міг би достати самогону. Отзыв – Ні, у нас того не виробляється, у коваля можно його дістати.

Павел скрывает содерж. пункта и главарей к которым направлялся.

В блокноте Вильхи имеется схема мест, где после высадки на берег (неразб.) спрятать почту. Видно, что спрятано 3 пакета. Это место не уст.(ановлено). Павел не дает об этом показаний.

24. IV. Павел дал показания, где спрятана почта и назвал свою настоящую фамилию – Грынькив Илья Павлович, 1926 г.р., ур. с. Ковалевка, Бучач. р-на Терн.(опольской) обл., в Германию попал с 1943г., вовлечен в ОУН под кл.(ичкой) Павел Карвей (?) в нач. 1950 г. Писарчуком, в окт. 51 заверб.(ован) Рочестером под кл.(ичкой) Роза Зир (?), обучался в шп.(ионской) школе г. Аугсбург, переброшен с почтой на Укр(аину) Рочестером и Аскольдом. Почта с Павлом была взята у с. Желязне, Лемборкского уезда 25.VI.52г.

3.VII Павел этапир.(ован) в МГБ СССР.

(приписка, сделанная другими чернилами, очевидно, в другое время) По пригов. Вт расстр. в дек 1952г.

yadocent: (Default)
ДАВИДЯК Михайло («Мисько», «Быстрый»). Родился в 1921 в  селе Рудники Николаевского района Львовской област в крестьянской семье. В 1944 после освобождения Западной Украины был призван в Красную Армию, во время боев в Карпатах попал в немецкий плен. В лагере военнопленных под Краковом по призыву националистов вступил в дивизию СС «Галичина». После окончания войны попал в лагерь военнопленных в Италии, откуда в 1947 был перевезен в Англию. Жил в городах Татершал, Бродфорд, Манчестер, трудился на различных работах: на фермах, на ткацкой, швейной фабриках, на ж/д и т.п. В 1954 стал членом «Союза украинцев Британии», а затем вступил в Манчестерскую станицу ОУН. В 1958 по рекомендации Бандеры прошел шпионское обучение в разведшколах Италии и ФРГ, был завербован БНД и в 1959 заброшен на территорию УССР вместе с И.Ганяком и П.Левицким. Вскоре арестован и заявил о своем раскаянии. Текст опубликован в газете «Вісті з України», а затем в книге М.Максименко, М.Давидяк, О.Вергун «Провокатори на Заході продовжують діяти» (К., 1963).

КАШУБА Иван Чад», «Пластун»). Родился в 1919 в с.Дорогова Станиславской обл. Окончил народную школу (1933), учился во Львовском политехническом ин-те (1935-1939). После воссоединения Западной Украины с УССР был призван в Красную армию, в 1940 курсант авиашколы в Энгельсе, через несколько месяцев комиссован по болезни. С началом Великой Отечественной войны служил в батальоне «Нахтигаль», затем организовывал во Львове бандеровскую полицию. По доносу мельниковцев арестован немцами и отправлен в концлагерь Заксенхаузен, затем Аушвиц, где сотрудничал с абвером, занимаясь вербовкой агентуры для немецкой разведки. В 1944 освобожден. После войны по поручению бандеровского провода ОУН организовывал лагерную полицию и ячейки СБ в лагерях ди-пи, жил в лагере Миттенвальд. Руководитель разведпункта СБ в Праге, референтуры СБ территориального провода в Нюрнберге. С 1946 в руководстве СБ ЗЧ ОУН, с 1949 – заместитель шефа СБ М.Матвиейко. После его заброски в СССР в 1951 возглавил СБ ЗЧ ОУН (до 1960 г.). Сотрудничал с немецкой и американской разведками. Умер в 1995.

МУДРИК Степан Михайлович («Мечник», «Арпад»). Родился 5.10.1919 в с.Криве Радеховского уезда в кулацкой семье. Учился в гимназии, с 1937 член ОУН. Был станичным, районным проводником ОУН на Радеховщине. После установления Советской власти работал в райвоенкомате, в апреле 1940 бежал в немецкую зону оккупации. В 1941 окончил Краковскую разведшколу, был курьером краевого провода, затем окружной проводник Сокальщины и Радеховщины. В 1942 комендант украинско-немецкой полиции в Оглядове, одновременно работал в СБ ОУН. 21.11.1942 арестован немцами (к/л Гроссрозен, Заксенхаузен, Равенсбург, Дора), в апреле 1945 освобожден английскими войсками. После ВОВ комендант лагеря ди-пи Виденбург-Шуле, руководитель СБ в Аугсбурге. В 1951 назначен Бандерой руководителем разведки СБ ЗЧ ОУН. Организатор СУМ, пред. Европейской координации укр. организаций, шеф СБ ЗЧ ОУН. С мая 1986 организационно-кадровый референт Провода ОУН, с 1991 председатель Главной Рады ОУН. Умер 20.04.2004.

МИХАЛИНЮК Иван («Крицяний», поручник «Малый», «Горский», «Павло»). Родился в селе Росишцы, Рахивского района Закарпатья в семье лесоруба. В 1937 во время учебы в Ужгородской учительской  семинарии вступил в ОУН. В 1938-1939 активно участвовал в деятельности «Карпатской Сечи», после разгрома которой эмигрировал в Австрию. В 1939-1940 окончил военные курсы, организованные в Баварии гитлеровцами для националистов, и был назначен инструктором курсов. После начала 2 мировой войны приехал в Краков, где в 1940 г. был назначен военным референтом краевого провода ОУН-мельниковцев (с 1941 – во Львове). Активно сотрудничал с немцами, после их отступления в 1944 выехал в Словакию, откуда был заброшен на Закарпатье для ведения ОУНовской деятельности в советском тылу. Возглавлял группу ОУН до 1955, когда сдался властям, заявив о своем раскаянии. В 1962 была опубликована книга: І.Михалинюк, О.Химчук «Не можна мовчати» с его покаянным заявлением «Щастя єдине – жити з народом».

yadocent: (Default)
Іван Михалинюк
ЩАСТЯ ЄДИНЕ – ЖИТИ З НАРОДОМ


Щаслива та людина, яка живе на рідній землі, серед свого народу, має сім'ю, дітей, друзів. Ця людина радісно дивиться в своє майбутнє, майбутнє своїх дітей. Це так природно для радянського трудівника, що він навіть не помічає цього, вважає звичайним, повсякденним явищем. Інша річ, коли людина втратила батьківщину, а потім знову знайшла. Тоді вона відчуває своє щастя кожної хвилини, на кожному кроці, дорожить їм, щоб не згубити знову.
Я, бувший український націоналіст Іван Михалинюк, звертаюсь до вас, українців на еміграції, які ще не розірвали з націоналістами, щоб розповісти про себе, та хоч би гірким досвідом з власного життя допомогти вам знайти вірний шлях у житті. Я знаю, що деякі з вас у моїй розповіді знайдуть багато дечого спільного з своїм теперішнім життям. Буду дуже радий, якщо моя стаття допоможе комусь стати на правильну дорогу.
Народився я в селі Росішці, Рахівського району, Закарпатської області, в сім'ї лісоруба. Не маючи життєвого досвіду, не знаючи жодної теорії про те, як може народ здобувати кращу долю, але бажаючи принести користь своїй Батьківщині, я шукав можливості докласти своїх сил в боротьбі за ці ідеали. В 1937 році, будучи студентом Ужгородської учительської семінарії, я попав під вплив українських націоналістів і вступив до ОУН.
Відтоді я сумлінно виконував накази своїх провідників, був дисциплінованим і активним членом ОУН. За весь час перебування в ній я мав організаційні псевдоніми - «Крицяний», поручник «Малий», «Гірський», «Павло».
У 1938-1939 рр. я брав активну участь у націоналістичній військовій організації «Карпатська Січ» на Закарпатті, де познайомився з такими націоналістами як генерал Капустянський, сотник Сулятицький, Горліс-Горський (автор «Холодного Яру»), Волянський та іншими. Під їх впливом кристалізувалися мої націоналістичні антирадянські погляди.
Після закарпатської трагедії, коли мадьяри окупували Закарпаття, я опинився на еміграції в Австрії. Моїми опікунами там були відомі націоналісти. В Австрії я познайомився з полковником Сушком, сотником Ярим, Габрусевичем, зустрівся зі старими знайомими з «Карпатської Січі» Сулятицьким, Горлісом­Горським та iншими.
У 1939-1940 рр. я з успіхом закінчив у Баварії військові вишколи, організовані німцями з німецькими викладачами. Після цього я був призначений інструктором на військових вишколах емігрантів-січовиків, якими опікувалися Ярий та Сушко.
Після того, як німці окупували Польщу, я приїхав до Кракова, де в 1940 р. був призначений військовим референтом крайового проводу ОУН-мельниківців, до яких я належав після відомого розколу в ОУН.
В цей час я і познайомився з провідниками організації українських націоналістів Бандерою, Сеником-Грибівським, Сціборським, Бойдуником, Гайвасом, Баком, Кандибою, Лебедем, Ленкавським, Левицьким та інш. Більшість з них були зконтактовані з німецькими урядовими чинникамн і за дорученням німецької розвідки проводили активну діяльність, готуючись до війни проти Радянського Союзу.
У 1941-1944 рр. я був військовим референтом крайового проводу ОУН-мельниківців, що був розміщений у Львові. По військовій лінії я підпорядковувався Капустянському, по організаційній – Гайвасу. Мені підпорядкувались обласні, районні та місцеві військові референти. Read more... )
yadocent: (Default)
Я уже писал об этом персонаже (http://yadocent.livejournal.com/53429.html) но сейчас, благодаря френду moukhtar, появились новые материалы. Итак Осип Вергун продолжает.

БАНДЕРІВСЬКІ ДУШОГУБИ ІВАН КАШУБА ТА СТЕПАН МУДРИК

Живучи тепер на рідній Україні серед радянських людей, які з радістю і натхненням працюють на себе і в ім'я великих ідей, я•пізнав справжиє щастя. Ніколи дотепер я не відчував нічого подібного. Еміграційне життя донедавна здається мені зараз якимсь порожнім, без змiстy і мети.
Пригадую багатьох своїх знайомих і друзів по Відню і Мюнхену та інших містах ФРН. Переважна більшість з них українці, люди чесні, розумні, але нещасливі. Вони нарікають на своє життя на чужині, звикли до свого безправного стану серед чужинців і якось пхають вперед свою долю, користуючись здебільшого ворожою інформащією про життя на Батьківщині, що її поставляють різні антирадянські націоналістичні організації. Але є й інші, які пориваються знати більше того, що їм підносить брехлива націоналістична преса. Вони цікавляться життям на нашій рідній землі, розвитком і добробутом українського народу – народу-будівника свого кращого майбутнього. Вони цікавляться також і життям української еміграції, і зокрема її націоналістичним відламком.
Після прес-конференції в Берліні в квітні 1962 року, на якій я розповів про відомі мені факти терористичної діяльності ЗЧ ОУН, і особливо її служби СБ, про їх співпрацю з іноземними розвідками, через редакцію «Вісті з України» я отримав багато листів від українців за кордоном з проханням докладніше розповісти про підлу роботу бандерівських ватажків, і зокрема таких, як шеф т. зв. служби безпеки ЗЧ ОУН Іван Кашуба та його помічник Степан Мудрик. Виконую їх прохання.
Широко відомо, що в кожному організованому суспільстві, народі і державі понад усе шанується право і правосуддя. Але в Західній Німеччині це не так. Порушники права і порядку, зверхники терористичної організації ЗЧ ОУН, яка офіційно перебуває в Мюнхені на Цепелінштрассе, 67, безкарно відбувають свої засідання, на яких виносять смертні вироки своїм політичним противникам, проводять «слідства», під час яких катують ні в чому не винних людей і карають смертю в спеціально підібраних місцях. Незважаючи на все це, кати знаходять захист і підтримку в західнонімецьких службах.
Легко назвати «аферою» чи «наклепом» дії людини, якій пощастило вирватись з-під есбістського терору і викрити злочини 6андерівських садистів, але тяжче, а то й просто неможливо в неофашистській дійсності, що панує в Західній Німеччині, добитися осуду громадськістю цього терору ЗЧ ОУН. Замордовані не можуть нічого сказати, вони мовчать. Але спитайте недокатованих жертв бандерівської СБ – Василя Олійника, його дружину і доньку, Омеляна Логуша. Катерину Верещак, Свирида Довгаля, Степана Данилюка, котрому ще не так давно поламали ребра бандити з СБ, Василя Волошина, Петра Іваночка та багатьох інших. Вони зможуть розказати про знущання, заподіяні їм есбістськими бандитами, якщо подолають страх перед Кашубою, Мудриком та іншими душогубами.
Read more... )
yadocent: (Default)
Итак, благодаря уважаемому френду [info]moukhtar я имею возможность продолжить выкладывать подборку покаяний бывших оуновцев. Следующий персонаж – М.Давидяк.

МИХАЙЛО ДАВИДЯК ВИКРИВАЄ ЗЛОЧИННУ РОБОТУ БНД І ЗЧ ОУН

Дорогі земляки-українці ! Після зробленої мною заяви по українському радіо, яку, напевно, чули українці за кордоном, я, користуючись наданою мені можливістю на сторінках газети «Вісті з України», хочу розказати більш докладно про себе , свою долю, тяжку долю бувшого скитальця. Я почну з того, що назвусь, хто я такий, з якої сім'ї походжу, яким чином опинився на чужині, де в якому оточенні і як жив, хто були моїми вихователями, чому мене вчили і в який спосіб і з яким завданням мене разом з іншими випроводили на Україну для провадження шпигунської роботи на користь західнонімецької розвідки (БНД).
Я буду цілком задоволений, якщо цю мою розповідь прочитає чесний українець, незважаючи на його організаційну приналежність, і зробить із всього того, про що я розповім, для себе правильні висновки. а саме – порве зв'язки з націоналістичними ватажками, з запроданцями чужинецьких розвідок, зрадниками українського народу і •стане на шлях іншого, чесного життя.
Роблю все це для того, • щоб на моєму життєвому прикладі показатп всім чесним людям, в який підступний, жорстокий спосіб провідні члени ЗЧ ОУН залучають до злочинної роботи проти українського народу його ж синів, гендлюючи їхнім життям заради своїх особистих егоїстичних інтересів та інтересів своїх хазяїв – західних імперіалістичних розвідок.
Я, Михайло Давидяк, 1921 року народження. Народився в селі Рудники Миколаївського району Львівської області , де жив весь час до 1944 року, в сім’ї селянина. Під час звільнення Радянською Армією території західних областей України від німецьких військ, я був покликаний до служби в Радянську Армію і був відправлений на фронт. Під час військових дій в Карпатах я був взятий німцями в полон.
Знаходячись в таборі військовополонених під Краковом, я під впливом керівників укрансьного націоналістичного комітету і німецьких військових властей в 1944 р. вступив до української дивізії СС «Галичина», яка виступала на боці німців проти Радянського Союзу.
Read more... )
yadocent: (Default)
Оригинал взят у [livejournal.com profile] varjag_2007 в 1 января - столетний юбилей Кима Филби
1  января день рождения не только лилипута Бандеры, но и столетний юбилей героя, который превратил Бандеру в неудачника исчезающе малую величину для американских спецслужб и нейтрализовывал все замыслы бандеровских эмиссаров и их хозяев - Гарольда Адриана Рассела "Кима" Филби.

Ким воспитывался в духе классических британских традиций и получил отличное образование. С ранних лет овладел хинди и арабским языками. Позднее – немецким, французским, испанским, турецким и русским. Учился в Тринити – одном из самых престижных колледжей Кэмбриджа. Решающими в жизни молодого Филби стали поездки в европейские страны, где он принял участие в работе МОПР (международной организации помощи рабочим). Сам он доверительно рассказывал: «В моей родной Англии… я тоже видел людей, ищущих правду, борющихся за неё. Я мучительно искал пути быть полезным великому движению современности, имя которому – коммунизм. Олицетворением этих идей был Советский Союз, его героический народ, заложивший начало строительства нового мира. А форму этой борьбы я нашёл в советской разведке. Я считал и продолжаю считать, что этой борьбой я служил и моему английскому народу».

Тернист был его жизненный путь. Однажды судьба свела Кима с талантливым советским нелегалом Арнольдом Дейчем. Именно он, как рассказывал уже в Москве Филби, предложил ему стать «агентом глубокого проникновении». Что и свершилось. Одним из первых заданий стало присмотреться к своим друзьям по Кэмбриджу с точки зрения их пригодности к ведению разведывательной работы. Результатом явилась впоследствии «кэмбриджская пятёрка». В долговременной перспективе Кима Филби нацелили на проникновение в английские спецслужбы. Вершиной его карьеры стал пост руководителя миссии связи английской разведки в Вашингтоне. Координируя работу Лондона с ФБР и ЦРУ, Филби регулярно передавал для Советского Союза информацию чрезвычайной важности особенно ценную в период «холодной войны».

В 1961-1962 годах, когда Англию захлестнула целая серия шпионских скандалов, Филби заподозрили в связях с советской разведкой, и арест его мог бы привести к отставке правительства. Ему даже предложили предать СССР. Хорошо зная Кима Филби, руководство СИС понимало, что он ради обещанного иммунитета не пойдёт на предательство интересов советской разведки. Направляя в Бейрут Николаса Элиотта, руководство СИС исходило из того, что Филби покладисто воспримет откровенную беседу с ним Элиотта и примет единственно верное решение – исчезнуть из Бейрута, где находился к тому времени в качестве корреспондента английской газеты «Обсервер» и журнала «Экономист». После того как спустя полгода Москва официально сообщила о нахождении Филби в СССР, Элиотт и ещё несколько сотрудников СИС, поддерживавшие Кима, были без всякой огласки уволены. В отличие от 1951-1955 годов, после исчезновения Филби не последовало и шумной кампании в прессе. Резидент СИС Питер Лан по возвращении из командировки был отмечен высокой наградой – орденом Святых Майкла и Джорджа.

Итак, Ким Филби прибыл в СССР, ставшей для него второй Родиной. После краткого отдыха талантливый разведчик продолжил работу, которая была для него содержанием всей жизни.

Выступая перед коллективом разведчиков на собрании, посвящённом 100-летию со дня рождения Ф.Э. Дзержинского, Ким Филби сказал: «Большая часть моей жизни позади. Оглядываясь на прошедшие годы, я думаю, что прожил их не зря. Мне хочется от себя повторить слова Феликса Дзержинского, рыцаря революции, большого гуманиста: «Если бы мне предстояло начать жизнь сызнова, я начал бы так, как начал…».

О последней трети жизни Филби – с 1963 по 1988 год – писалось, естественно, мало, если не считать отдельных разрозненных фактов, опубликованных западными журналистами. Но Филби жил в этот период в СССР нормальной полнокровной жизнью, женился, работал, путешествовал, отдыхал. Увлечённо трудился над воспоминаниями. Во время многочисленных поездок по стране встречался с коллективами сотрудников территориальных органов КГБ. Он был консультантом Первого главного управления КГБ.

Было у него и любимое дело, к которому он относился с особым старанием и любовью. Он вёл учебные занятия с молодыми сотрудниками разведки. «Семинар Филби» - так называлить эти занятия – внёс заметный вклад в разведывательную подготовку и воспитание молодых разведчиков.

«Семинар Филби» действовал с небольшими перерывами почти до самой его кончины. Отправляясь к воспитанникам на занятия, Ким тщательно готовился. Он перечитывал массу литературы, готовил конспекты. Два-три часа занятий пролетали незаметно. Филби предлагал различные оперативные ситуации, вёл их разбор, проводил обмен мнениями по различным аспектам международного положения, давал задания по решению оперативно-разведывательных задач.

В 1980 году вышла на русском языке его книга «Моя тайная война». Книга раскрывает мотивы его борьбы против фашизма и конфронтационной послевоенной политики Запада.

Незадолго до кончины, в январе 1988 года, Ким Филби дал интервью в Москве английскому писателю и публицисту Филипу Найтли, в котором, подводя итог их беседы, сказал: «Что касается возвращения на родину, то нынешняя Англия для меня – чужая страна. Здешняя жизнь - это моя жизнь, и переезжать я никуда не собираюсь. Это моя страна, которой я прослужил более 50 лет. Я хочу быть похороненным здесь. Я хочу, чтобы мои останки покоились там, где я работал».

Государство высоко оценило выдающиеся заслуги Кима Филби, наградив его орденами Ленина, Красного Знамени, Отечественной войны I степени, Дружбы народов.

В своей книге "Моя тайная война" он свидетельствовал о деятельности Бандеры и его группы:

... )
yadocent: (Default)
Когда-то давно я уже публиковал сводку покаяний бандеровцев http://yadocent.livejournal.com/55289.html
Но только сегодня, благодаря уважаемому aleksej я могу поставить в этой подборке жирную точку. Итак, читаем выступление Ивана Бысаги, напечатанное в 1963 году в книжечке «За велінням совісті» и долгое время бывшее для меня и многих недоступным.

ЧЕСНОМУ УКРАЇНЦЮ НЕ ПО ДОРОЗІ З ОУН
Мов сон, проходять спогади. Згадаєш і не вїриться, що те минуле могло колись бути дійсністю. Але правди ніде діти. Я належав до Організації українських націоналістів, як і Яремко: Жилавий, Матвієйко та інші, які виступили у газеті «Вісті з України». Мені хочетьсй розповісти тут про-себе, про причини відходу з ОУН і про повернення до свого народу. Ось моя біографія. Прочитавши її, шановні читачі, ви зможете зробити повчальні висновки і для себе.
Народився я у 1919 році в с. Станове, що на Закарпатті, в сім'ї селянина-бідняка. І як не важко було моєму батькові, він все ж віддав мене у 1932 році вчитися у горожанську школу в м. Мукачево. Учнів з мого середовища майже не було, основна частина їх — це синки багатіїв та заможної інтелігенції. В той час у школах Закарпаття переважно викладали різного роду емігранти, які виховували нас у дусі ненависті до радянської влади. Вони знайшли тепленькі місця в буржуазній Чехословаччині, до складу якої входило і наше Закарпаття. В горожанській школі нашим вихователем був, зокрема, Перейма.
У школі мене було втягнено в молодіжну націоналістичну організацію «Пласт». Що значить втягнено? Хто не хотів ставати в ряди пластунів, тому не було місця і в школі. Після закінчення горожанської школи я вступив до Мукачівської торговельної академії, де верховодила група ворожих радянській владі емігрантів, які продовжували виховувати мене й інших у націоналістичному дусі. Академія була гніздом оунівщини на Закарпатті. Саме там готувались майбутні націоналістичні кад-ри. Всякого роду приходьки, горбочевські, трухлі наробили, тут багато лиха, обдурюючи молодь, виховуючи її в зради своєму народові. Ці самі трухлі та іже з ними ще й сьогодні продовжують свою ворожу пропаганду проти рідного краю за кордоном; правда, цього разу на американські гроші.
Read more... )
yadocent: (Default)

Я уже писал об этом персонаже из ЗЧ ОУН (http://yadocent.livejournal.com/51961.html и др.) Но сейчас благодаря уважаемому[info]aleksej мы имеем возможность прочитать еще одну книгу С.Джугало «За лаштунками вертепу ЗЧ ОУН». К, 1973.

***

Перед моїми очима пройшла ціла галерея типів націоналістичної «еліти». Типів вищого і нижчого гатунку. Я мав змогу придивитися до тих «вождів» та «вожденят». Націоналістична полуда почала спадати з моїх очей, зокрема, й тому, що я побачив справжні обличчя тих своїх проводирів, за якими йшов і перед якими сліпо схилявся,— обличчя політичних, моральних блазнів і злочинців.

Малювати детальний портрет кожного — то була б марудна робота. Та, врешті, й не вельми потрібна. Бо в цих портретах було б стільки спільного, що мимоволі вийшла б одноманітна виставка зображень духовних блазнів-близнюків. Тому накреслю тільки шкіци до кількох персон, зроблю, так би мовити, з натури кілька етюдів до загального, групового, а точніше — збірного портрета типового провідника 3Ч ОУН...

СТЕПАН БАНДЕРА

В останні роки життя «вождя» ОУН мені часто доводилося здибуватися з ним. Ще коли ми готували на території нейтральної Австрії групу агентів для засилання на Україну, Бандера особисто прибув до Аттерзее, щоб дати шпигунам останні напучення. Тоді й познайомився я з ним особисто.

Потім, уже будучи в бюро 3Ч ОУН, я майже щодня зустрічав його тут, на Цеппелінштрассе, 67 (коли, звичайно, він був у Мюнхені). На «роботу» він їздив люксусовим авто марки «Опель-капітан». У промовах (а я не одну із них слухав у вузькому колі) завжди говорив членам організації про одне — потребу посилити шпигунську та диверсійну роботу на Україні, про необхідність жертв. Тим же, що це шпигунство проти рідного народу оплачують іноземні розвідки, навіть хизувався, вбачав у цьому великі можливості для «справи». Усіх переконував, що робота для іноземної розвідки не плямує честі українського націоналіста. Словом, наполегливо проводив знак рівняння між «ідейним» націоналістом і звичайним шпигуном-запроданцем, видаючи службу чужинцям за службу Україні. Отака була його «політична» діяльність в останні роки.

Людина, яка не знала Бандери ближче, могла б подумати, що в нього день і ніч у голові тільки непересічні справи. Бо дуже дбав, щоб мати вигляд поважного та постійно заклопотаного діяча. Однак за тією удаваною поважністю та заклопотаністю ховалася од загалу інша частина житія та діяній «вождя». Там уже не базікалося про «високі ідеали», а йшлося про потаємні інтимні зв'язки, звичайні тілесні насолоди.

Про цей, прихований від людського ока, бік його життя могла б, зокрема, чимало пікантного розповісти пані Геня Матвієйко. Бо саме вона успішно поєднувала працю секретарки СБ (служби безпеки) із функціями втішительки «вождя» на його шляху «боротьби за самостійну Україну». Скажімо, могла б підтвердити при бажанні й таке. Повчаючи рядових, та й не рядових націоналістів, як несхитно і прямо йти цим шляхом, не зупиняючись перед жертвами, сам Бандера частенько блудив — збивався з прямого курсу та потрапляв із своєю супутницею на шлях, який вів до італійської та французької рів'єри. Щоправда, тут «вождь» перед «жертвами» не зупинявся. Та й жертвувати, слава богу, було що — коштів не бракувало. В різній валюті. При потребі можна було взяти і з каси 3Ч ОУН, та й з платні іноземних розвідок українцям за виконану ними «роботу» теж дещо перепадало у «вождівський» гаман.

Оце кілька побіжних штрихів до неприкрашеного портрета людини, з якої націоналістична верхівка зробила чи не ікону; яку після смерті канонізувала на «великого національного героя», «мученика за ідею», «мужа провидіння» і т. д. і т. п.

СТЕПАН ЛЕНКАВСЬКИЙ

У галереї фізіономій оунівських «державців» під його портретом мало б стояти: «Степан II». Як відомо, після смерті Бандери (а якщо вже прийняти цю нумерацію,

то — Степана І) саме він, Ленкавський, умостився на найвищому оунівському сідалі — зайняв пост голови 3Ч ОУН.

Як і його тезко-попередник, цей Степан (тобто Степан II) був теж ретельним розорювачем межі між платним агентом, шпигуном іноземної розвідки і українським націоналістом, членом ОУН. Як і Бандера, він також проповідував і відстоював доцільність терору та вбивств і впроваджував це у практику 3Ч ОУН.

Зрештою, це відомо багатьом. Сьогодні у Краї та на еміграції досить знають про житейські «героїчні звершення» та «політичну» діяльність Ленкавського. Він давно перетворився не лише на кримінального «споживача» грошей організації, а й на геть спустошілого духовно індивіда, в якого за пазухою не залишилося навіть на гріш нічого із колишніх запасів націоналістичного пафосу та «ідей»...

Як уже говорилося, я ходив у його особистих охоронцях. Більше трьох років мешкав із ним під одним дахом. Словом, був близько до нього і вдома, і поза домом, тож знаю, як облупленого. І тому з певністю кажу: замість звання політичного та громадського діяча, замість титулу пана професора йому незрівнянно більше пасує звання звичайнісінького п'янички, титул завсідника ресторанів та шинків.

Більшу частину свого часу цей «державний муж» проводив у «дискусіях» за мюнхенськими шинквасами. Щирим його побратимом у цій «державній» діяльності був ректор УТГІ (Українського технічно-господарського інституту) доктор Ростислав Єндик. Отой самий Єндик, який ще до 1939 року виступав на західноукраїнських землях ревним апостолом расизму та нацизму і навіть розродився недолугим витвором — панегіриком «Адольф Гітлер».

Як особистий охоронець Ленкавського я, хотів чи не хотів цього, а не раз товаришував їм у цих «трапезуваннях». Трудячись «на благо України» коло пляшки доброго вина, Ленкавський буквально ночей недосипав. Якось ми втрьох відвідали за ніч усі, які можна було відвідати, мюнхенські таверни і додому на авто поверталися, коли вже німці поспішали до праці.

Проте казати, що чарка — єдина пристрасть Ленкавського, було б неправдою. Його «уболівання» за долю України зводилися не тільки до уболівань за чаркою, він був ще й уболівальником за спідницею. А спідниці ті, як правило, належали до гардеробів жінок зовсім не кришталевої репутації.

Енергійна і самовіддана діяльність прив'ялого джиґуна на цій царині «громадської роботи» привела до того, що його прибрала до рук досвідчена у любовних справах та інтригах -німкеня Гертруда Гарпайтнер. Ця, підтоптана вже, мадам легкої поведінки замолоду волочилася із американцями. Потім не відмовляла в утіхах деяким верховодам ОУН (чи ж не переконливий це доказ спільності інтересів та устремлінь лицарів оунівського «чину»), аж нарешті стала пасією самого «вождя».

Все — цілком логічно: повія чоловічої статі, що торгує ідеалами та чужим життям, і фрау-повія, що торгує своїм тілом, зійшлися як духовно близькі люди. Еге ж, усе — логічно...

ЯРОСЛАВ СТЕЦЬКО

Це — багато в чому рівня Ленкавському. Недарма ж Стецько був багатолітнім його конкурентом по спадщині до Бандери і, нарешті, доп'яв її.

Коли йдеться про його портрет, то не втримаюся, щоб не додати до нього кілька штрихів, зроблених пером Остапа Вишні. У своєму памфлеті «Прем'єр-міністр» майстер українського дотепного слова писав:

«На оті самі три дні, на які гестапо дозволило Степанові Бандері заснувати українсько-німецьку самостійну і ні від кого не залежну державу, Степан Бандера призначив на прем'єр-міністра своєї триденної держави відомого (ой, та ще й як відомого!) самостійного політично-громадського діяча Стецька.

По смерті славнозвісного українського письменника Грицька Квітки-Основ'яненка, , що сватав був свого Стецька в Харкові на Гончарівці, Стецько, діставши гарбуза від Уляни Шкуратової, пішов із Слобожанщини аж на львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків, до роду яких належить і триденний прем'єр триденної самостійної українсько-німецької держави — пан Стецько.

Прем'єр дістав у спадщину, за відомим законом атавізму, всі властивості й таланти свого, уславленого Г. Ф. Квіткою-Основ'яненком, прапрапрапрадіда.

Властивості ті й ті таланти Стецькові прекрасно схарактеризувала Одарка Шкуратова, Улянина мати, що до її дочки сватався Стецько:

Одарка

Усяк зна,

Що в вашого сина

Та клепки нема...

Стецьків батько

Тобто як?

Одарка

Та так:

Прибитий на цвіту!

На таку характеристику Стецьків батько нічого більше не міг одказати, як тільки: «Тю-тю!» Та ще: «Фіть, фіть!».

(а далее Тюшка, Костюк, Васькович, Бовдий, Головинский и др.)

Полностью здесь http://mnib.malorus.org/kniga/729/

yadocent: (Default)
Уважаемая varjag-2007 выложила фрагменты из архивной рукописи Мирона Матвиейко. С удовольствием пиарю.









yadocent: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] varjag_2007 at Украинский Wikileaks: снова всплыли нерассекреченные документы, украденные сотрудником Вьятровича
Все еще хорошо помнят скандальную историю, когда провели обыск у сотрудника СБУ, директора музея-мемориала "Тюрма на Лонцкого" Романа Забилого, после чего украинские свидомые грантососы подняли международный вой. Служба безопасности Украины тогда заявила, что все изъятые у него документы являются засекреченными. "Только предварительная проверка засвидетельствовала, что из первых девяти проверенных документов, шесть являются документами с ограниченным доступом", - говорится в сообщении.

А через какое-то время эти документы стали всплывать.

Сейчас в газете "Экспресс" снова всплыла партия документов по делу "Блок" с неснятым грифом "Совершенно секретно", в т.ч. в материале называются реальные данные на человека, который исполнял функции секретного агента!!!

"Из рассекреченных архивов спецслужб бывшие политзаключенны еузнали о "стукачах" из своего окружения, прослушивании в квартирах и методах работы КГБ. Эти архивы до сих пор скрывают немало тайн. К счастью, некоторые из них становятся достоянием общественности. Поэтому сегодня бывшие диссиденты могут заглянуть в папки с некогда чрезвычайно секретными документами Комитета госбезопасности УССР и узнать много интересного о себе и о других.

- Как так случилось, что вы получили доступ к святая святых советских спецслужб?

В. Овсиенко: - Еще 17 февраля нас, группу бывших политзаключенных, пригласил к себе тогдашний директор архива СБУ Владимир Вятрович. Нам предложили ознакомиться с архивом и высказать свои соображения, что с ними дальше делать. Все согласились с мнением Валентины Чорновил (сестра Вячеслава Максимовича) о том, что в архивных документах того времени о каждом из диссидентов так много лжи ( , - Варяг), что публиковать их можно только с соответствующими комментариями. Хотя та информация, которую я читал о себе, довольно объективна. Кстати, я понаходил в своем деле такие интересные детали о себе, которых и не знал ...

- Какие, например?

- Скажем, я только сейчас узнал, что одно наше доверенное лицо - машинистка, которая летом 1972 печатала "Открытое письмо членам ЦК КПСС и ЦК КП Украины" Василия Лисового в защиту арестованных шестидесятников, была сексотом КГБ.

Когда Евгений Пронюк и Лесной были арестованы за это письмо, то они очень долго не называли имени машинистки. Я также после ареста не называл, пока это имя не появилось в деле. А оказывается, что в тот же день, когда я привез машинистке Рае это "Письмо" (т.е. 26 июня 1972), она доложили об этом в КГБ и кагебисты решили "не препятствовать изготовлению документа, чтобы взять с поличным". Эта Рая, которой мы так доверяли, фигурирует в деле как "агент Валя!"!!!

Вот сканы некоторых документов из материалов по "делу Ярослава Добоша".
Read more... )

В 1972 году органами госбезопасости был арестован на горячем выученик СУМ, эмиссар ОУН и агент западных спецслужб Ярослав Добош. В Киеве Добош встретился со Светличным, Зиновией Франко (внучкой писателя) и некоторыми другими деятелями. Во время передачи компрометирующих материалов он был задержан, арестован. После суда написал прошение о помиловании в Президиум Верховного Совета СССР. Его помиловали. Советских же граждан Украины, за редким исключением, как Зеню Франко, отправили валить лес, в т.ч. и сына Шухевича – Юрка. После этого имя Свитличного  и других до определенного момента, когда уже было не стыдно вытаскивать из сундков имена немецких коллаборационистов, стало именем нарицательным в «вековечной борьбе украинского народа против поработителей» периода диссиды. Именно его деятельность стала предтечей разных акций протеста и пр. Следует  также дополнить, что эти люди наряду с фамилиями реальных , гм, партнеров западных эмиссаров тогда назвали кучу совершенно непричастных лиц по принципу "чем больше станет мучениками, тем больше появится борцов "за Украину", что закончилось для этих людей сломанными судьбами, и в конечном итоге, они  становились той дымовой завесой, за которой и творились черные дела реальных манипуляторов.

Вот скан пресс-конференции Ярослава Добоша, на которой он сознается, что был агентом ОУН и западных спецслужб:



Profile

yadocent: (Default)
yadocent

September 2017

S M T W T F S
      1 2
3 4 5 6 7 89
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Caturday - Orange Tabby for Heads Up by momijizuakmori

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 22nd, 2017 01:09 am
Powered by Dreamwidth Studios